Моя родная – Украина… Люблю тебя я всей душой… Все твои горы и долины… И степь, что дремлет под Луной… Я так люблю, твою природу… Сады, луга я в них тону… Люблю ту, мягкую погоду… Дождя те капли, на листу… Бог не обидел, мою Землю… Дал всё – газ, уголь и леса… Злой рок, промчался своей тенью… И вмиг померкла, вся краса… Всё дал нам Бог, не дал ума лишь… Нас всех приспали в – этом сне… Проспим сейчас, мы нашу неньку… И потеряемся – во мгле… И будем мы, как страшный призрак… По всей Европе той бродить… Давайте вспомним, жизни принцип… И станем Родину любить… Свою родную Украину… А не чужбину вдалеке… И пусть нам Бог, добавит силу… В той благородной, всей мечте

Всегда есть немного правды за каждым «Я шучу», немного знаний за каждым
«Я не знаю», немного эмоций за каждым «Мне без разницы» и немного боли
за каждым «Всё хорошо».

Живи, но сильно не вдумывайся в этот термин...

Найди соперника тебе равному или сильнее тебя и пытайся его победить...

Спорь с человеком умнее тебя: он тебя победит... но из самого твоего поражения ты можешь извлечь пользу для себя.
Спорь с человеком ума равного: за кем бы ни осталась победа — ты по крайней мере испытаешь удовольствие борьбы.
желания победы; но ты можешь быть ему полезным.
Спорь даже с глупцом; ни славы, ни выгоды ты не добудешь; но отчего иногда и не позабавиться?

Эта жизнь-это всего лишь этап к другой более усовершенствованной жизни....

Люди часто одиноки, потому что они строят стены вместо мостов

Ты родился оригиналом, не умри копией!!

В каждом из нас спит гений и с каждым днем всё крепче;)

Ми переконуємо себе, що наше життя стане кращим, коли ми закінчимо
навчання, отримаємо фінансову незалежність, здобудемо кар'єру, коли ми
одружимося, народимо дитину, потім іще одну. Потім ми бачимо, що наші
діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось давати з ними раду, з усіма тими труднощами перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, без сумніву, станемо щасливішими, коли вони виростуть зі своїх «надцяти» років. Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли наша сімейна половина закінчить свої справи, діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось давати з ними раду, з усіма тими труднощами перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, без сумніву, станемо щасливішими, коли вони виростуть зі своїх «надцяти» років. Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли наша сімейна половина закінчить свої справи, діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось давати з ними раду, з усіма тими труднощами перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, без сумніву, станемо щасливішими, коли вони виростуть зі своїх «надцяти» років. Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли наша сімейна половина закінчить свої справи, діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось давати з ними раду, з усіма тими труднощами перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, без сумніву, станемо щасливішими, коли вони виростуть зі своїх «надцяти» років. Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли наша сімейна половина закінчить свої справи, діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось давати з ними раду, з усіма тими труднощами перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, без сумніву, станемо щасливішими, коли вони виростуть зі своїх «надцяти» років. Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли наша сімейна половина закінчить свої справи, діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось давати з ними раду, з усіма тими труднощами перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, б

Шлях героя — це здійснити силою своєї віри прірву між тим. що людина бажає, і тим, що є реальне.