О себе:На території Багви виявлено залишки поселення черняхівської культури II—V століть нашої ери.
Село відоме з середини XVIII століття, але річка Багна згадується за століття перед тим, у 30-х роках XVII століття. Важливою історичною подією був бій біля річки Багва вночі 19 січня 1655 року. У долині між двома пагорбами билися протягом чотирьох днів численні татарські, польські, російські війська та загони Богдана Хмельницького. Ця битва ввійшла в історію як «Дрижипільська».
У 1764 році в Багві сокальським протопопом Левом Пліскевичем освячена дерев'яна церква святителя Христового Миколая.
У 1775 році в селі було «141 дворів і хат».
У 1795 році Багва належало графу Потоцькому. В «Интабулярных ведомостях о принадлежности сел графу Потоцкому» 1795 року записано, що на той час у Багві значилося
« крестьян: мужчин 188, женщин 142, домов 103. »
Воно було в оренді в поміщиці Павлини Чарковської. На цей час у селі було 3174 десятини землі.
У 1830 році землі села Багва й 360 «ревізійних душ» належали польському землевласникові Олександрові Чарковському. Дослідник Лаврентій Похилевич у 1864 році занотував:
« Багва, село при истоках ручья того же имени, в 5-ти верстах от села Ризина. Жителей обоего пола 1042, земли 3174 десятин. Принадлежит Наплине Чарковской (латинского исповедания. Ей принадлежит половина Жашкова).
Церковь Николаевская, деревянная, 6-го класса; земли имеет 39 десятин; построена неизвестно в каком году. »
У 1900 році село з довколишніми землями — 2485 десятин належало поміщику Веніаміну Івановичу Баскакову, було 288 дворів, 866 чоловіків, 819 жінок. На той час тут діяла православна церква, була каплиця, церковноприходська школа, винокурня, 6 вітряків та два водяних млини, аптека, хлібний магазин.
У 1905 році Багва входила до Русалівської волості, Уманського повіту Київської губернії, у землекористуванні населення було 1922 десятини; дворів на той час значилося 322. У 1913 році в селі мешкало 1644 особи; діяла церковно-приходська школа; працювали два магазини «Бакалія» та винна лавка.
У 1929 році створено два колгоспи — ім. Паризької Комуни та ім. Т. Шевченка (керівники П. Й. Гончар, Т. В. Кирилюк). Господарство мало трактор «Фордзон», 400 коней, 80 волів, 150 плугів і культиваторів, 3 молотарки. Організована молокоферма, де стояло біля ясел 50 корів. Першими доярками були Сокіл Ольга та Юрченко Одарка, а трактористами — Залізний Терешко і Вузівський Іван.
У 1931 році відкрито новозбудовану школу на 300 учнів. Першим директором був Терлецький Михайло Олександрович, а перші вчителі — вихідці із села: Коваль Антон Іванович та Бабій Олександр Михайлович. Під час Другої світової війни школа була напівзруйнована, але відбудована і діє нині.
200 жителів села брали участь у Другій світовій війні, 84 із яких загинули, 93 відзначені орденами і медалями. 5 березня 1944 року під час прориву фронту в ході Умансько-Батошинської операції село було відвойоване у нацистів військами Червоної армії.
У 1951 році на братській могилі встановлено пам'ятник загиблим. Тут поховані захисники та відвойовники села (2 офіцери та 29 сержантів і рядових), відомі прізвища 27. У роки окупації (1941—1943) підпільну групу в Багві очолив учитель школи Олександр Михайлович Бабій. Його сестра, акушерка дільничної лікарні Ніна Михайлівна Бабій, надавала пораненим радянським солдатам медичну допомогу, а в роки окупації — проводила антифашистську пропаганду серед населення. Ця маленька підпільна групка виникла в травні 1943 року, а в грудні того ж року її викрито й усіх учасників гестапівці стратили, а О. М. Бабія закатували в камері Буцької жандармерії в 1944 році.
У 1967 році в селі в 461 хаті мешкало 1311 чоловік. До послуг жителів були клуб на 210 місць, продовольчий магазин, початкова восьмирічна школа, дитячий садок, фельдшерсько-акушерський пункт, буфет, побутовий комбінат, бібліотека з фондом 9,4 тисяч книг, відділення зв'язку, ощадна каса. Колгоспники придбали 147 велосипедів, 13 мотоциклів та