учусь

тайм-менеджмент, риторика

Nickelback, Imagine Dragons, Three Days Grace, Our Last Night, Нервы

"Мальчишник в Вегасе", "Счастливчик", "Двойная жизнь Чарли Сан-Клауда", "Папе снова 17", "Дивергент" (1, 2)

"Пособие по управлению временем"

"Вечерний Киев", "Вечерний квартал"

«Пелюстки зів’ялих тюльпанів»

Мої пальці торкають пелюстки зів’ялих тюльпанів.
Не твої теплі руки, що так обіймали мене,
Що ловили цунамі душевних моїх океанів,
Й не боялись, що щастя з наступним відливом мине.

Я вглядаюсь в основу тонкої, тендітної квітки,
Там шукаю опору. Раніше вбачала в тобі,
Непохитність і силу. Напрочуд, не знаю я, звідки
Мала стільки терпіння отак помилятись тоді.

Я вдихаю півтон аромату. Останнього, звісно.
І парфуми на шиї цей запах уже переб’ють.
Твої руки холодні для мене. Не грій їх, запізно.
Просто я не для тебе замерзла. У цьому вся суть.

Я збираю самотні пелюстки у жменю зі столу.
Це не дивно, все має початок і йде до кінця.
Я ущент розірву наше болісне замкнуте коло,
А ці спогади разом з букетом кидаю в сміття.
_____________________________________
Усі, хто просився до неї на чай, чули одне «але»:
«Мій чай для тебе, юначе, просто так не мине.
Ти зійдеш з глузду від внутрішніх опіків і пожеж.
Простіше кажучи, від чаю мого умреш.»

Ніхто не казав «гаразд», проте кожен йшов,
В надії загоїти чаєм тим давній шов.
У чаї були морфій, жага й зола -
Отруєння знищило вщент їх палкі тіла.

Усі, хто просився, отримали все своє:
І чаю, і кави, і ліжко в її фойє.
Шкода лиш, що зникли ті любі за «просто так»,
Відчувши напоїв тих терпко-сп'янілий смак.

«Проклята діва, відьма, чаклунка в ярмі,» –
Так шепотіла громадськість про неї, писали ЗМІ.
Так вона все ж веліла: «Ридай, молись і жадай.
Просися на мій крижаний і убивчий чай.»

Бо кожен і рух, і дотик, і погляд з-під вій
Не був подібний до інших хмільних повій,
Не був подібний до інших монарших чинів,
І будь-хто її бажав, і будь-хто її волів.

Коли ти побачиш волосся із шоколадних плит,
І очі оті убивчі під покровом чорних свит.
Коли ти зустрінеш вуста, що бліді, як сталь –
В її неосяжні кордони на чай завітай.

Лиш так ти дізнаєшся болю старого маршрут,
Лиш так віддаси минуле в її надвідвертий суд.
І спокій вона подарує на вік віків –
Зате тебе більше не вкине до таборів;

Зате тебе більш, юначе, не схилить на лівий край.
Ковтай (швидше і дужче) цілющий чай.
Не забувай цю панну, літаючи в вічних снах,
Коли вона вмостить за плінтус твій ошалілий прах.
_____________________________________
ти пам'ятаєш, як усе було?
хоч скажеш - ні, я знаю, пам'ятаєш...
як дарував мені своє тепло,
ділився як зі мною своїм раєм.

все як завжди - буденність, суєта...
здається, іще мить - дійду до краю,
ще пам'ять береже твої вуста,
ще серце образ твій не відпускає.

і чи відпустить? думаю - навряд,
хто доторкнувся серця - там навіки,
усе мізерне, тільки ти - понад,
коли кохаєш - не шукай рятунку в ліках.

з тобою забувала про весь світ,
мене щасливою робив один лиш дотик,
тремтіла від звичайного "привіт!"
від погляду очей твоїх навпроти.

ти пам'ятаєш...? марні вже слова,
судоми пам'яті знущались і боліли,
я проганяла всіх з свого життя,
лише тебе одного - не зуміла...
_____________________________________
Ця нiч крижана, як дотик пiвнiчного пекла
Роздмухуєш вогнище, та руки нiмiють вiд спогадiв
Вiд мрiй залишився слiд на стaрому коминi
Та й той почорнiв, як нiч. Крижана та мертва.

Порожнi думки голосять, як тисячi гришникiв
Нiхто не почує, не прийде ще тисячi рокiв
Лиш вiчнiсть, та й та слiпа на тронi iз кiсток
Мордує живих i мертвих, як кати пророкiв.

Пiд скелями гниють мiста iз стiнами - кригою
Ти чуєш, не мрiй, не буде звiдсiля виходy
Месiя пiд кайфом дрiмає вже тисячу рокiв у книгах
Колись його, як i нас помилково вигадали.

То й краще почути вирок. Вiд пекла до раю-
Хвилина по мiсту iз цвiлого, хтивого мороку
Мотузка тремтить у долонях та й тягне до краю
Тебе. Твої мрiї. Казки iз дитячих оповiдок.