Информация о паблике
- VK ссылка:public117665464
- Тип сообщества: открытое
- Количество подписчиков: 144
It is Stebne
Описание: Стебне́ — українське село у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської ради. Населення — 1 430 осіб (станом на 2009 рік).
Село розташоване за 7 км від районного центру — міста Звенигородка та за 5 км від залізничної станції Багачеве (місто Ватутіне) по обидва береги річки Гнилий Тікич. Межує з селами Вільховець Звенигородського району, Залізнячка Єрківської селищної ради Катеринопільського району, та містом обласного значення Ватутіне.
Перша згадка про село датується 1633 роком. За легендою, якогось разу повз Звенигородку їхали чумаки. І вони вирішили не заїжджати в місто, а поїхати в об'їзд, південніше міста. В степу вони побачили невідоме село. Вирішили дізнатись, що це за поселення. Побачили, як із села виїзджає чоловік волами і підскочили до нього. Запитали його про назву села. А в того мужика був закладений ніс, і він говорив в ніс. Він хотів сказати «Степне», як і називалось село, а вийшло «Стебне». З того часу поширилась назва «Стебне».
Ще одна версія: місцеві пани дуже знущалися над кріпаками, стьобали їх батогами. Від слова "стьобати" й пішло "Стебне".
Але правильнішою є інша версія походження назви. Колись давно в цих місцях люди вирізали довгі вербові стебла — лозу, з якої виплітали кошики. Від слова «стебло» й виникло, трансформувавшись «Стебне». Стебло = Стебне. Цій версії сприяє і те, що багато майстрів з плетіння кошиків проживає у селі.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках.
Найбільшого розквіту сягнуло під час головування у місцевому колгоспі Василя Олександровича Циби. Тоді було збудовано дитячий садок, клуб, прокладено асфальтову центральну дорогу, бруківку у більшість прилеглих вуличок.
У селі багато назв кутків, місцевостей:
Манжосівка — походить від прізвища Манжос.
Бондарівка — Бондаренко.
Заріччя — так названо, тому що за річкою.
Оленина гора — проживала баба Олена Бойко
Микитківка — Микитенко.
Печенівка — куток був згорів і дуже люди попеклися.
Маслянки — якщо вірити даним, раніше тут знаходилися маслобойні.
Панське — стояла панська кузня, панські майстерні. Під час с/г робіт тут підковували коней.
Мерешки — поблизу жили Мерещки.
У селі створене та діє сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Стебне», основним напрямком виробництва якого є рослинництво, діє п'ять фермерських господарств, круподерня, олійня, млин, пилорама.
У селі є загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів на 320 місць, дитячий садок (не працює), Будинок культури (без опалення), фельдшерсько-акушерський пункт, сільська бібліотека (11 800 книг), відділеня зв'язку, сім магазинів, пам'ятник воїнам-визволителям та односельцям, які загинули у радянсько-німецькій війні, пам'ятний знак жертвам голодомору.
У селі знаходиться православна дерев'яна церква Івано-Богословська, збудована у 1885 році, після того як попередня церква згоріла.
Василь Олександрович Циба — колишній голова колгоспу. Нагороджений орденами «Знак Пошани», Трудового Червоного прапора, багатьма медалями;
Василь Степанович Ворона — удостоєний звання Заслужений працівник сільського господарства України;
Іван Іванович Швець — Герой Соціалістичної Праці;
кавалери ордена Леніна — Феодосій Ількович Лизогуб, Галина Феодосіївна Лизогуб, Михайло Феодосійович Гуляйло, Марія Пантелеймонівна Ткаліченко, Надія Никанорівна Усевич, Варвара Федотівна Циганенко.
У селі народилась Ангеліна Сергіївна Мицик — педагог-природознавець, поетеса.
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии
Село розташоване за 7 км від районного центру — міста Звенигородка та за 5 км від залізничної станції Багачеве (місто Ватутіне) по обидва береги річки Гнилий Тікич. Межує з селами Вільховець Звенигородського району, Залізнячка Єрківської селищної ради Катеринопільського району, та містом обласного значення Ватутіне.
Перша згадка про село датується 1633 роком. За легендою, якогось разу повз Звенигородку їхали чумаки. І вони вирішили не заїжджати в місто, а поїхати в об'їзд, південніше міста. В степу вони побачили невідоме село. Вирішили дізнатись, що це за поселення. Побачили, як із села виїзджає чоловік волами і підскочили до нього. Запитали його про назву села. А в того мужика був закладений ніс, і він говорив в ніс. Він хотів сказати «Степне», як і називалось село, а вийшло «Стебне». З того часу поширилась назва «Стебне».
Ще одна версія: місцеві пани дуже знущалися над кріпаками, стьобали їх батогами. Від слова "стьобати" й пішло "Стебне".
Але правильнішою є інша версія походження назви. Колись давно в цих місцях люди вирізали довгі вербові стебла — лозу, з якої виплітали кошики. Від слова «стебло» й виникло, трансформувавшись «Стебне». Стебло = Стебне. Цій версії сприяє і те, що багато майстрів з плетіння кошиків проживає у селі.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923-1933 та 1946-1947 роках.
Найбільшого розквіту сягнуло під час головування у місцевому колгоспі Василя Олександровича Циби. Тоді було збудовано дитячий садок, клуб, прокладено асфальтову центральну дорогу, бруківку у більшість прилеглих вуличок.
У селі багато назв кутків, місцевостей:
Манжосівка — походить від прізвища Манжос.
Бондарівка — Бондаренко.
Заріччя — так названо, тому що за річкою.
Оленина гора — проживала баба Олена Бойко
Микитківка — Микитенко.
Печенівка — куток був згорів і дуже люди попеклися.
Маслянки — якщо вірити даним, раніше тут знаходилися маслобойні.
Панське — стояла панська кузня, панські майстерні. Під час с/г робіт тут підковували коней.
Мерешки — поблизу жили Мерещки.
У селі створене та діє сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Стебне», основним напрямком виробництва якого є рослинництво, діє п'ять фермерських господарств, круподерня, олійня, млин, пилорама.
У селі є загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів на 320 місць, дитячий садок (не працює), Будинок культури (без опалення), фельдшерсько-акушерський пункт, сільська бібліотека (11 800 книг), відділеня зв'язку, сім магазинів, пам'ятник воїнам-визволителям та односельцям, які загинули у радянсько-німецькій війні, пам'ятний знак жертвам голодомору.
У селі знаходиться православна дерев'яна церква Івано-Богословська, збудована у 1885 році, після того як попередня церква згоріла.
Василь Олександрович Циба — колишній голова колгоспу. Нагороджений орденами «Знак Пошани», Трудового Червоного прапора, багатьма медалями;
Василь Степанович Ворона — удостоєний звання Заслужений працівник сільського господарства України;
Іван Іванович Швець — Герой Соціалістичної Праці;
кавалери ордена Леніна — Феодосій Ількович Лизогуб, Галина Феодосіївна Лизогуб, Михайло Феодосійович Гуляйло, Марія Пантелеймонівна Ткаліченко, Надія Никанорівна Усевич, Варвара Федотівна Циганенко.
У селі народилась Ангеліна Сергіївна Мицик — педагог-природознавець, поетеса.
Похилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии
