"Всеобіймаючим оком України" назвав Іван Франко Івана Нечуя-Левицького, який в своїх творах різнопланово відображав життя України і її народу. Прекрасні незабутні пейзажі постають з його творів; в найтонших деталях змалював письменник самобутність рідного народу, показав всі сторони його життя. В його високохудожніх творах зустрічаємо представників майже всіх прошарків тогочасного суспільства, дізнаємося про життя українців з їх національними рисами. Змолоду І. С. Нечуй-Левицький пізнавав звичаї і побут селян, захоплювався народними піснями дослухався до Переказів, казок, билин, легенд, анекдотів, а пізніше втілив свої спостереження в творах, зокрема в повісті "Кайдашева сім'я". Цей твір про побут українців, про справи, пов'язані з господарством, в ньому детально описуються звичаї, обряди нашого народу. Зустрічаємо деталі обрядів сватання, заручин, простежуємо елементи віри в закликання, замовлення від злих сил, сновидіння тощо. В повісті в гумористичній формі розповідається про вічні проблеми стосунків у родині. Але ця родина постає перед читачем як уособлення всього українського народу. Родина Кайдашів живе за народним календарем, приділяючи багато уваги споконвічним звичаям. Так, тільки після Семена починають засилати сватів до дівчат, а на Петрівку — "можна й заручини відбути", на Пилипівку жінки збираються прясти... Дотримуються Кайдаші хліборобського календаря, і навіть тижневого: в п'ятницю принципово не прибирають і не мають ніяких справ, які були б пов'язані з водою, в неділю всі відпочивають. У повість введено численні деталі народних звичаїв і обрядів. Яскраво відбито обряд оглядин і заручин, простежуються елементи обряду поховання. Зафіксовано в творі і деякі "положення" звичаєвого права: Карпо і Лаврін приводять своїх дружин в хату батьків, молодший син повинен залишатися при батьках і успадкувати їх хату, старшому ж синові батьки "відділяли" хату та майно. Багата повість і на етнографічні елементи: Мотря і Карпо за народними повір'ями сіють жито, "щоб знати, де краще ставити нову хату. Відбиті у дворі і повір'я нашого народу: старий Кайдаш вірить, що в п'ятницю не слід пиячити, щоб не втопитися. Кожне слово повісті відбиває народне життя й побут, відображає національний характер, кожне слово у творі має своє призначення, несе свою ідею. За силою і правдивістю художнього відтворення життя народу "Кайдашева сім'я" займає почесне місце серед творів української літератури, а Іван Франко назвав цей твір однією з найкращих "оздоб українського письменства".

````````` ````````1¶¶¶¶¶¶¶1```11¶1¶¶¶11```1¶¶¶¶¶¶¶1````````` ```````¶¶111111¶¶¶¶¶11111111¶¶¶¶¶¶111111¶¶1``````` `````1¶111¶¶¶¶¶11111111111111111¶¶¶¶1¶¶111¶1`````` `````¶¶11¶111111111111111111111111¶¶111¶11¶¶`````` ````1¶11¶111111111111111111111111111¶¶11¶11¶1````` ````1¶11¶¶¶11111111111111111111111111¶¶¶¶11¶1````` ````1¶111¶1111111111111111111111111111¶¶111¶1````` `````¶¶¶¶¶1111111111111111111111111111¶¶¶1¶¶`````` ``````11¶111111111111¶¶¶11¶¶11111111111¶¶11``````` ````````1¶11111111111¶¶1`1¶¶11111111111¶¶````````` ````````¶¶11111111111`¶¶¶¶¶`11111111111¶¶````````` ````````1¶111111111```1¶¶¶1````11111111¶1````````` `````````¶¶111111``111``¶```1¶¶1111111¶¶`````````` ``````````¶¶11111`1¶¶¶1`¶¶1¶¶¶1¶¶111¶¶¶1`````````` ```````````1111¶¶1¶11¶¶¶¶¶1111111¶¶¶¶````````````` ````````````1¶¶1111111111¶¶111111111¶1```````````` ``````````¶¶¶1111111111111¶1111111111¶¶1`````````` `````````¶¶11111111111111¶¶111111111111¶¶````````` ````````¶¶111111111111¶¶¶¶¶¶111111111111¶¶```````` ```````¶¶1111111111¶¶¶¶11111¶¶11111111111¶¶``````` ```````¶¶111111111¶¶¶1``````1¶¶11111111111¶``````` ````````¶¶11111¶¶¶¶1`1111111`1¶¶¶1111111¶¶¶``````` ````````1¶¶¶¶¶¶¶¶1``111111111``1¶¶¶¶11¶¶¶1```````` ``````````¶¶1¶11``1111111111111`111¶¶¶¶¶`````````` ``````````¶¶1111`1111111111111111`1111¶¶`````````` ``````````¶¶1111111111111¶111111111111¶¶`````````` ``````````¶¶¶1111111111`1¶11`111111111¶¶`````````` ``````````¶¶¶¶1111111111111111111111¶¶¶¶`````````` ``````````¶11¶¶11111111111111111111¶¶¶1¶`````````` ``````````¶1`1¶¶¶¶¶¶111¶1111111¶¶¶¶¶111¶`````````` ``````````1¶11111¶¶¶¶¶¶¶¶¶¶¶¶¶¶¶¶11111¶1`````````` ```````````¶¶111111111111¶11111111111¶¶``````````` ````````````¶111¶¶¶1¶¶¶1¶¶¶1¶¶¶¶¶¶111¶```````````` ```````````1¶1¶¶¶111111¶¶¶¶111111¶¶¶1¶1``````````` ```````````¶¶1111111111111111111111111¶``````````` ```````````¶¶1¶¶111111¶1111¶1111111¶1¶¶``````````` ```````````1¶¶¶11¶¶111¶¶1¶¶¶111

реп. поп...

Індивідуалізм егоїстичних натур, що став причиною духовної роз'єднаності членів сім'ї Кайдашів Шкільний твір Надвечірня година... Заспокоюється гамірливе місто, готується відпочивати... Не знає втоми лише вітер-пустунець, що лагідними доторками все пестить обличчя перехожих. Серед них — і його давній знайомий, невисокий на зріст дідусь із ціпком у руках, який у вечірні години дрібними кроками, помаленьку виходить на прогулянку. Багато киян, зустрівши цю літню людину на Хрещатику чи схилах Дніпра, упізнавали у ній письменника Нечуя-Левицького. "Я був радий, — розповідав письменник, — що мені ввечері можна буде піти за Михайлівський монастир і посидіти на чистому повітрі цілий вечір на Володимирській горі, де я теперечки звичайно щовечора сиджу, одпочиваю і милуюсь широким простором за Дніпром..." Про що мріяв тоді, що переживав і згадував художник слова? Може, рідне Надросся, яке надихало й підтримувало все життя, чи роки, проведені у Богуславському духовному училищі, де жорстоко карали тих, хто розмовляв українською, — "за мужичі слова" і "за сквернословіє"? А може, виринало з пам'яті навчання в семінарії, коли вперше — і назавжди — зрозумів, що справжнє його покликання — література? Чи робота над творами, вчителювання? Думки, думки... Хто передбачить ваш плин? Як чарівні нитки, з'єднуєте ви минуле, теперішнє, майбутнє; несете, піднімаєте на сильних крилах аж до сонця й зірок, звідки відкривається блакитно-зелений лик планети. Є на ній край, де "блищать рядками ставочки в очеретах ...зеленіють левади ...на високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, укрите хвилями". І так хочеться немолодому вже письменникові, авторові більше ніж п'ятдесяти творів, побачити свою Україну такою ж щасливою, як і прекрасною! Заради цього й працював усе життя, шукав, відкривав нове, допомагав людям ставати кращими. Мабуть, навряд чи знайдеться українець, котрий не чув про повість "Кайдашева сім'я". Надрукована 1879 року, вона одразу ж була названа епопеєю життя українського села в перші десятиріччя після реформи 1861 р. У творі замальовується побут селянської сім'ї після скасування кріпацтва. Кращі риси простих людей не закривали від спостережливого ока письменника того, що було породжене соціальною дійсністю пореформеної доби. Скільки горя, нікчемності, гидоти навколо! Борсаються люди в нужді, не знаходять виходу. Чим допомогти, що зробити? Вихід І. Нечуй-Левицький бачить в одному — виставити напоказ усе темне, дрібне, нікчемне. Не приховувати, а висміяти! Хай це буде сміх гіркий, невеселий. Сміх-крізь сльози. Але він розбудить людей, примусить замислитися над своїм життям і врешті допоможе очиститися їхнім душам від скверни егоїзму, грубості, зажерливості. Усі потаємні думки, сподівання письменник укладає в образи Кайдашів — майстерно виписані типові індивідуальні характери. Один за одним проходять герої: Маруся, Омелько, Карпо і Лаврін, Мотря і Мелашка. Які колоритні постаті! Усі герої вродливі, а вчинки їх не прикрашають. Повість починається описом місцевості, серед якої розкинулося рідне село Кайдашів. Краса природи, її різноманітність настроюють на ліричний лад, і ми, ще не познайомившись із героями, уявляємо їх романтиками, людьми, які можуть знайти поезію у своєму нелегкому житті. Але подальші сторінки повісті змушують нас змінити своє уявлення. Перед нами з'являються темні, стурбовані селяни, які у родинних сварках втрачають взаєморозуміння, повагу один до одного. Крім Марусі й Омелька Кайдашів, чиї долі зламало кріпацтво, з працьовитих, дбайливих і здібних людей перетворивши на обмежених, егоїстичних, знайомимося з представниками молодого покоління. Хоча Лаврін і Мелашка, Карпо і Мотря не зазнали страшної кріпаччини, формувалися у пореформених обставинах, вони, як і їхні батьки, не змогли розвинути кращі свої якості, не стали повноцінними людьми. Під впливом подій, які відбуваються у повісті, змінюються характери молодих Кайдашів, їх дружин. Уже з розмови братів про дівчат видно, що Лаврін — ніжна

Буденні проблеми великої української родини в повісті І.Нечуя-Левицького "Кайдашева сім’я" (2 варіант) Шкільний твір І. Нечуй-Левицький любив рідний народ, бажав служити його культурі" берегти й розвивати його мову. З цим були пов'язані численні життєві складності письменника: поліцейський нагляд, неприхильність начальства, злидні, самотність. У 1885 р. він вийшов у відставку і цілком присвятив життя літературній діяльності. З урахуванням того, що тоді продовжував діяти Емський указ, який обмежував права української мови і літератури, можемо уявити, наскільки складно було цій великій людині долати життєві труднощі. Між тим з-під його пера виходять блискучі соціально-побутові повісті: протест проти кріпацтва звучить у "Миколі Джері", життя представників найманої праці — заробітчан зображено у повісті "Бурлачка", життя "вищих верств української громади" — інтелігенції відображено у романі "Хмари". Важливе місце у творчій спадщині займає повість "Кайдашева сім'я". Назва твору є промовистою — увага письменника зосереджена на сім'ї. Сім'я — це та малесенька цеглинка, без якої не була б можлива висотна будова всього суспільства. Таким чином, аналізуючи життя однієї окремої родини, можна в уяві скласти картину життя усього суспільства з його болючими проблемами. Отже, недалеко від Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулося село Семигори. Таких сіл багато на нашій землі. Семигори не відрізнялися нічим: у довгому яру рядками блищали ставочки, зеленіли левади. Греблі були обсаджені столітніми вербами. Два рядки білих хат попід горами біліли, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіли густі старі садки. Пейзаж, який майже із фотографічною точністю відтворює український ландшафт, настроює читача на відповідне сприймання зобралсених далі подій. Саме у Семигорах живе родина Омелька Кайдаша. Сам Омелько — добрий стельмах, чиє життя було сповнене важкої праці. Його дружина Маруся довгий час куховарила у панів. Сини Карно та Лаврін уже думають про одруження, "перебирають" усіх дівчат на селі, шукаючи ту єдину, свою долю. Письменник докладно зупиняється на портретній характеристиці кожного персонажа, адже це не просто портретний зарис. Зовнішність людини найчастіше дуже прозоро говорить про її спосіб життя. Омелько зображений під час роботи — це найголовніша його характеристика: "широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки". Письменник змальовує художній образ на основі контрасту. Світле і темне: "одного літнього дня", "густа тінь здається чорною", "здорові загорілі жилаві руки", "широке сухорляве й бліде лице", "сухий високий лоб", "густі дрібні зморшки" та "Кайдаш у білій сорочці", "бліде лице", "волосся, як пух, блищало сивиною". Контрастно змальовані і сини Кайдаша, Карпо та Лаврін. Карпо: широкий в плечах, бліде лице, тонкі губи, що мали в собі щось неласкаве, гострі темні сердиті очі. Лаврін: рум'яне лице; веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво; тонкі брови, русяві дрібні кучері, тонкий ніс, рум'яні губи. Із хлопцями ми знайомимося, коли між ними відбувається дуже важлива суперечка: кожен з них шукає собі пару. Карпо знехотя повідомляє, що він посватає, хто трапиться. Лаврін жартує, перебираючи всіх знайомих у селі дівчат: Палажку з бро-вами-шнурочками; доладну, як писанка, Хіврю; тиху, як телиця, Вівдю; гомінку Химку; повновиду Оленку; тоненьку, ніби очеретина, Одарку. Нарешті вони приходять до свого ідеалу. Ідеал Лавріна: "коли я буду обирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо". Ідеал Карпа: "Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку". Через деякий час усе відбувається, як належить: залицяння, сва

Ми цінуємо лиш коли втрачаємо
Не думаємо, про все забуваємо
Лиш обставинам підвладні всі
І ніхто не скаже світу «ні»
Всі ми любимо лиш коли втрачаємо
Розуміємо, тоді, й розрізняємо
Що це правда щира, а це лиш,
Лиш брехня, лиш сіра в сірім миш
Ми втрачаємо коли не цінуємо
Довго платимо коли не вартуємо
Не сумуй, не плач коли втрачаєш
А радій – цінуй коли ще маєш…