Діамант дорогий на дорозі лежав, - Тим великим шляхом люд усякий минав, І ніхто не пізнав діаманта того. Йшли багато людей і топтали його. Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов, І в пилу на шляху діамант він найшов. Камінець дорогий він одразу пізнав, І додому приніс, і гарненько, як знав, Обробив, обточив дивний той камінець, І уставив його у коштовний вінець. Сталось диво тоді: камінець засіяв, І промінням ясним всіх людей здивував, І палючим огнем кольористо блищить, І проміння його усім очі сліпить. Так в пилу на шляху наша мова була, І мислива рука її з пилу взяла. Полюбила її, обробила її, Положила на ню усі сили свої, І в народний вінець, як в оправу, ввела, І, як зорю ясну, вище хмар піднесла. І на злість ворогам засіяла вона, Як алмаз дорогий, як та зоря ясна. І сіятиме вік, поки сонце стоїть, І лихим ворогам буде очі сліпить. Хай же ті вороги поніміють скоріш, Наша ж мова сія щогодини ясніш! Хай коштовним добром вона буде у нас, Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас. Щоб, поглянувши сам на створіння своє, Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»

КВН

Мы не враги, мы друзья! Мы не должны быть врагами! Хотя узы нашей дружбы не всегда прочны, они не должны порваться! Память об этой дружбе возьмет своё через года, когда с неизбежностью возобладают самые лучшие чуства!