країнська письменниця-шістдесятниця. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994). У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилась від звання Героя України.
Видання «Проміння землі» (1957) «Вітрила» (1958) «Мандрівки серця» (1961) «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)[18] «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)[19] «Над берегами вічної ріки» (1977) «Маруся Чурай» (1979) «Неповторність» (1980) «Сад нетанучих скульптур» (1987) «Бузиновий цар» (1987) — для дітей «Вибране» (1987) «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки) «Берестечко» (Київ: Либідь, 1999, перевидання 2010) «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-Могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999) «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране) «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010) «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші) «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)