В околицях міста зустрічаються археологічні знахідки, датовані кам'яним віком (ХІІ тис. до н. е.). В період Київської Русі на території Старих Бродів існувало поселення, вперше згадане у «Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям» (1084). Тут відбулися дві великі зустрічі між київським, на той час чернігівським, князем Володимиром Мономахом та волинським — Ярополком Ізяславичем ((1084, 1085 рр.).
Вважається, що у 1241 році Броди були знищені татарськими ордами хана Батия, однак безпосередніх доказів(писемних згадок чи археологічних знахідок), котрі підтверджували цей факт немає.
В 1441 році польський король подарував Яну з Сени — Сенінському землі так званого Олеського ключа (в який входили Броди). З 1511 року населений пункт перебуває у власності родини Каменецьких. У 1580 р. власником Бродів став Станіслав Жолкевський воєвода Белзький.
1584 року Броди отримали Магдебурзьке право й статус міста. Містом керувала міська рада (один із райців призначався Жолкевським, інші — обиралися населенням міста).
У цей період місто називалося Любич — за назвою родинного гербу Жолкевських. Але ця назва не прижилася. Вже з 90-их років в документах знову фігурує назава Броди. 1629 року місто змінило господаря і стало власністю Станіслава Конєцпольського, який у 1630—1635 рр. перетворив міські укріплення на потужну цитадель, збудованою за зразками нового на той час голландського фортифікаційного мистецтва. У її проектуванні ймовірно брали участь Ґійом де Боплан та Андреа дель Аква (автори відомого замку в сусідніх Підгірцях).
Броди були збудовані як ідеальне місто-фортеця, де всі вулиці паралельно-перпендикулярні. Для розбудови міста власники запрошували сюди купців різних національностей. Так вже у 17 століті у Бродах, крім українців та поляків проживали євреї, вірмени, греки та шотландці, прощо свідчать записи в актових книгах.
Брідська твердиня постала в західному кінці міста, з протилежного боку її захищали болота й ставки. Вона була яскравим прикладом оборонної споруди раннього бароко. В плані це був п‘ятикутник, оточений глибоким земляним ровом. Укріплення складались з 5 бастіонів і куртин з казематами всередині валів, виконаними з цегли та каміння (загалом було 75 казематів). Бастіони простотою своєї будови нагадували аналогічні споруди вже згаданого Підгорецького замку.
В'їжджали до замку через підйомний міст з боку міста. Казарми з боку дитинця мали старанно виконані з каменю фасади. Ритм подвійних пілястрів і аркад між ними, вписані в них вікна й оздоблені рустикою портали нагадували італійські зразки. Приміщення в казармах, під хрестовими склепіннями (збереглись до нашого часу) мали анфіладне сполучення (в шестигранних бастіонах склепіння були пальмові). Комендант фортеці жив у дерев'яному будинку на території замку.
Цю ідеальну фортецю протягом 8 тижнів не могли здобути у 1648 році війська Богдана Хмельницького. Пізніше війська турки й татари обходили її стороною. Онук гетьмана Конєцпольського відписав Броди Якубу Собєському (сину короля Яна), який в свою чергу 1704 року продав цю маєтність Потоцьким.
Фортеця, спустошена російськими військами 1734 року, занепадала, і в середині XVIII ст. була перебудована Станіславом Потоцьким на пізньобарокову резиденцію. Тоді біля північної куртини з'явився палац (зберігся досі), а з боку міста — гарна брама з годинником. 1755 року в палаці відбулося весілля дочки Станіслава Потоцького.
1772 року Броди перейшли під владу Габсбургів (з 1804 року — Австрійська імперія).
1812 року Вінцент Потоцький за наказом австрійського уряду розібрав фортифікації з боку міста — разом з надбрамною вежею, двома бастіонами і равеліном. Приблизно в 1833 р. Броди купив Ян Казімір Молодецький; в руках його внучки Ядвіги, дружини Адама Жищевського, палац залишався до 1939 р. Останні власники палацу відбудували його після ушкоджень, завданих російською армією в 1915 та 1920 рр.