Живу. Прагну.

широкі

купа

Життєві перепони - це простір, де ти формуєшся в особу, якою повинен бути (Г.Ноуен)

Наші святочні пориви - палкі та вознеслі,
Ніби й не нам волокти цю планиду грузьку.
Далі, все далі від нас рибалки і теслі,
Тільки предвічні сліди на воді та піску.

Годі рибалити, браття - глибини стемніли:
Риба з морів у бляшанки тісні запливла.
Наші обійми схололи, обличчя змарніли
В холоді надто блискучих будівель зі скла.

Між синтетичних ялинок шукаємо віху:
Як розпізнати майбутнє, о куле скляна?
Акумулятор для німба - винахід віку,
На видноколі - вогнетривка купина.

Щось ми згубили? а може, знайшли на розпутті,
Тут, в епіцентрі іржавих дротів та епох.
З тихим благанням дивиться в очі майбутні
Наш до ялинки підвішений крихітка-бог...
(Юрій Андрухович)

На світі можна жить без еталонів
по-різному дивитися на світ
широкими очима,
з-під долоні,
крізь пальці,
у щілину,
з-за воріт,
від того світ не зміниться нітрохи.
А все залежить від людських зіниць:
в широких - відобразиться епоха,
у звужених - збіговисько дрібниць
(Ліна Костенко)

Любове моя незнана
ти існуєш, ти живеш,
не знаю де, може, далеко від мене, а може, і близько...
Але я не знаю краси твого лиця,
Я не знаю ні рук, ні ниток, що сплели твоє життя,
і не буду знати, доки не дізнаюсь від тебе
про взірець і вузли, що створили твоє полотно.

Любове моя незнана
я б хотів, щоб цього вечора ти думала про мене,
так як я про тебе,
Не в золотій мрії, яка б не була мною,
Але в довгій темноті, прийнятій твоїм нетерплячим серцем,
Бо я існую, і я є Такий,
ти мене знищила б, якби вигадала мене.

Любове моя незнана
Я люблю тебе, хоч не знаю твого лиця,
Для тебе вже тепер усіма своїми силами я хочу збагатитися,
щоб могти тебе збагатити,
і безперестанно я вправлятимуся давати, а не брати,
Бо коли ти з'явишся, приваблива для моїх очей,
Я не хочу красти тебе, як злодій,
а прийняти як скарб.
Бо скарбом будеш ти, і ти подаруєш себе мені.

Любове моя незнана
Ти мені прощатимеш завтра,
Коли довірливо притулишся до мене,
Коли твої очі будуть плисти по небу моїх очей,
відвідуючи у них навіть найдальші хмаринки,
Ти мені простиш, що я є той, який надто добре знає, на жаль,
жести любові, які я вивчив з іншими, не з тобою,
Але що нині я є той, що для тебе хотів так їх позбутися,
Бо тепер я знаю, як би це було гарно
якби ми шукали й знайшли разом
Співзвучну мелодію, багаті акорди,
що зроблять з нашого життя мелодію,
Пісню радості і Пісню терпіння.

Любове моя незнана
Я молюся за тебе, тому що ти існуєш,
і тобі я хочу бути вірним,
Тому що ти також страждаєш, і може, задля мене.
Я приготуюся, ти приготуєшся, і завтра,
усіма своїми силами сподіваюся,
що буду твоїм сонцем, а ти моїм джерелом,
я тебе зігрію, а ти мене напоїш.

Любове моя незнана, чекати ще треба,
і яке болюче є нічне чекання закоханих,
що не знаються!
Але я знаю, що наші життя шукають і кличуть одне одного,
І я тепер певний, що в глибині наших нічних бажань
співає у Світлі бажання Бога.

Любове моя,
наш Отець, що в небі, дивитсья на нас,
і відвічно любить нас, кажучи:

"Якщо схочуть, завтра вони будуть Одне."

(Мішель Куаст)