просто нічого не роблю

в цьому і проблема....що їх не має

залежить від настрою

***Сам у дома***Блакитна лагуна** тихая гавань лучшее во мне дальняя дорога вибор запах мандарин нелюбимый завтрак у папы та інше.

Антуан де-Сент Ексюпері-"Маленький принц" Кристина Лорен "Прекрасный Подонок" Святослав Супрунов-Загублений Янгол

супермодель по-Українські Україна має талантє х-фактор

Чем больше в вас хорошего, тем меньше плохого вы видите в других.

всё можно пережить: великую любовь, предательство, уход друзей
всё, кроме смерти родителей — это огромная рана в сердце, которая не заживёт..**

Якась така дивна риса нашого людського характеру - не завжди цінувати те, що ми маємо, радше цінувати і розуміти по-справжньому починаєм лише тоді, коли зникає те, з чим ми звикли жити. Люди звикають до всього, а потім залишаються спогади, приємні або не дуже. Щоденно слухаючи свій музичний плейлист, вже не відчуваєш приємних поривів й піднесення емоцій, аніж коли, для прикладу, тиждень побути без музики. Подібно й у відносинах між людьми, у дружбі, коханні, подібно зі здоров'ям. Звикаючи, сприймаєш все в порядку норми, якщо не нарікаєш. Нарікаючи на роботу, яка можливо не приносить очікуваних доходів, задумуєшся над її цінністю, коли не стане й того, що маєш. Жаліємось, що важко живеться, маючи водночас здоров'я, дах над головою, одяг, їжу, коли десь поруч хтось потребує хоча б літр води, куска хліба, хтось ризикує своїм життям заради ближнього, хтось просить в Бога про роботу, хтось здоров'я, хтось дитини, комусь просто дожити до завтра. Потрібно навчитись приймати й цінувати те, що ми маємо, навчитись жити без нарікань, дякуючи за кожен прожитий день. Тримати за руку, щоб пізніше не тримати лиш спогади ...