Поселення, що передувало нашому селу, знаходилося на крейдяному пагорбі і одним, західним краєм примикало до дороги, яка з Кам'янця йшла на Гусятин і дальше на Захід. Дорога (на місці двох нинішніх ставків коло лазні і мосту) була заболочена і устилалася гатями із тут же зрубаних дерев. Трясовина помічалася вішками - жердинами. Дерева в гатях обдиралися колесами возів від кори, як і вішки - жердини були дуже примітними. Проїжджі, розказуючи про важку дорогу подорожним, говорили:"...Як проїдеш те жердя, то дорога дальше буде кращою". Так і закріпилася за цим місцем назва Жердя. В історії подільського краю Жердя відоме з 1578 року. На його околицях виявлені залишки поселень трипільської і черняхівської культур. У 1672 році знаходиться під гнітом турків, які захопили Поділля, а після їх вигнання в село повернулися попередні гнобителі - польські шляхтичі. Нелегко жилося селянам і після возз'єднання у 1793 році Правобережної України з Росією, після реформи 1861 року і у пореформений період.

Я дуже люблю своє село Жердя, бо воно моє, рідне. Тут є прекрасні, затишні місця, де ввечері співають солов’ї і на темну зелень спадає м’який одсвіт вечірньої заграви. Повітря насичене несказаною ніжністю. Вузенька стежка веде до найпрекраснішого місця нашого села. Праворуч – очерет, ліворуч – берізки. А посередині спокійно б’ється джерело в зелених берегах це наші ставки, та нажаль вони орендовані і люди, які приїзджають не можуть половити рибу, посидіти біля берегу без нагляду. Зелена стежка веде мене до лісу. Ліс у нас невеликий, але красивий. Моя мрія бачити своє село чистим, охайним, щоб вулиці були асфальтовані, а люди прибирали біля своїх будинків, та не висипали сміття де попало . Щоб було багато дерев, квітників. Гарний стадіон з газоном.

Як же не любити своє село?! Це моя Батьківщина, це – моя родина, це – мій край. Село у всій своїй красі І люди добрі, дружні всі Прекрасні квіти по селу, За цю красу село люблю. Тут річка Чорнушка протікає, Тут соловейко всім співає Своїм чудовим голоском Тут люди дружні – всі разом. В селі панують три стави Немає кращої краси Тут гарні пташечки живуть І першими тепло несуть. Найкращі є в оцім селі Працелюбні трударі, І де на світі я не буду Все ж своє Жердя не забуду!

Немов у різьбленій колисці, розташувалося село Жердя серед мальовничих Чемеровецьких пагорбів, уквітчаних візерунковими мішаними лісами. У долині змійкою в’ється річка Чорнушка. Подивишся довкола – гарні добротні хати, а в тих хатах – самі митці, народні таланти села. Ці неозорі пагорби та рівнини невимовно хвилюють, викликають гордість:я народився у такій красі. Наш край багатий на пам’ятки історії культури, природи. Пізнати їх цікава і корисна справа для того, щоб пройнятися гордістю за свою малу батьківщину і пронести любов до неї через все своє життя, а гордість за свій край зробити частиною свого єства на цьому світі.

ЖЕРДЯ - останнє з двадцяти восьми сіл області, знищених гітлерівцями за допомогу населення партизанам. Воно було частково спалене в ніч з 23 на 24 березня 1944 року (згоріло 126 будинків), а 2 квітня визволене воїнами 129-ї стрілецької дивізії 18-ї армії і 4-ї танкової армії. В історії подільського краю Жердя відоме з 1578 року. На його околицях виявлені залишки поселень трипільської і черняхівської культур. У 1672 році знаходиться під гнітом турків, які захопили Поділля, а після їх вигнання в село повернулися попередні гнобителі - польські шляхтичі. Нелегко жилося селянам і після возз'єднання у 1793 році Правобережної України з Росією, після реформи 1861 року і у пореформений період.