http://www.youtube.com/user/cjoma80

Відчуття таємничості світу, казковості оточуючого з віком відійшло у потаємні куточки моєї душі... А у Віктора Близнеця, мабуть, ні! Його герой повісті «Звук павутинки» Льонька бачить срібного чоловічка, який не боїться Сопухи, чує звук павутинки, дружить, як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа ... Навіть сердечні, добрі люди не розуміють Льоньку, бо «засмоктав» побут: мати бідкається, коли після дощу «затекла хата», підставляє ночви і тазик, куди капають «руді, перемішані з глиною сльози» будиночка. А для малого Льоньки в «хаті залунала музика». Таким же чарівним було і Льончине «кіно»: кругле вічко у віконниці, де випав сучок. Тільки великий фантазер зміг би побачити кіно з Вишневими Пушинками у промінні, яке падає вранці через «кругле віконце-дучко». В. Близнець вміє почути «звук павутинки» і дає прислухатися до нього кожного читача разом зі своїм героєм: ім'я Льончиного дорослого друга Адама — товсте, а от «Ніна — тонке, прозоре ім'я».

титанік шихиризада

мій зможе