Покажи мне любовь в нежном свете луны, На песке темной ночью, укрывшись от ветра... Где реальностью станут прекрасные сны... Мы уже никогда не забудем об этом

Навіщо вірити й любити, А потім тихо помирати? Для чого плакати й кричати, Все рівно жити і страждати? Життя здається зупинилось Завмер весь світ, усе буття. Сльоза гірка лиш покотилась… Літній дощ, а я стою сама… Там стою де зорі зустрічали Ти ніжно мою руку взяв Години мов секунди пролітали Й чудовий голос твій звучав. Мені здається це був сон, Такий казковий і чарівний. Час минув, усе пройшло немов, Подих тихий і спокійний. Дякую за той чарівний вечір За поцілунок ніжний і п’янкий, Схиливши голову на твої плечі, Повірила у сон цей неземний. Не розумієш ти як боляче мені, Я так втомилася страждати. Безсонні ночі, сльози, довгі дні Невже кохання того варте?