Все мы кому-то лжем...
Кто-то самым близким людям, что бы сохранить их.
Кто-то совсем незнакомым...,
пытаясь скрыть свои чуства...
Но чaще всего мы лжем самим себе:
что никогда никого не простим,
тех кого любим больше чем жизнь..
Что когда нибуть забудем боль прошлого,
что сможем жить дальше, когда вокруг все рушиться...
Лишь немногие находят в себе силы признавать, что, борятся за невозможное...
Мы лжем сами себе, убивая последнюю надежду стать сильными.
.....................................................................
Ми часто не цінуємо те, що поряд, поки ми це не втратимо.
Ми видаляємо телефонний номер знаючи, що він назавжди залишиться в нашій пам'яті.
Ми прощаємося, знаючи, що зустрінемося і говоримо, що подумаємо, знаючи відповідь заздалегідь.
Ми шукаємо щось нове, знаючи що без старого не зможемо жити.
Ми чекаємо, навіть коли говоримо "іди".
Ми лаємо, кажучи собі в душі - "Ну обійми ж мене, просто обійми".
Просто жити і бути кому-небудь потрібним - це вже нагорода.
Як важливо знати, що ти комусь потрібний і що чиєсь серденько б'ється заради ТЕБЕ. Любов здатна на багато що! :)