Информация о человеке

Іван Мон

Был в онлайне 04 января 2021 в 12:59:04

Проверка страницы Мона Івана ВКонтакте (VK)

Число подписчиков: 409

  • VK ссылка:id176383725
  • О себе:http://persones.ru/person-zodiac-7.html http://dreambook.in.ua/name/man/ivan/
  • Skype:monashe4ka342
  • Ник:preacheroctober
  • День рождения:16.10
  • Родной город:Івано - Франківськ

Друзья

    Актуальный статус

    nosce te ipsum

    Интересы и хобби

    • Деятельность:

      Aut disce, aut discede

    • Любимая музыка:

      https://vk.com/audios176383725

    • Любимые цитаты:

      Я УТВЕРЖДАЮСЬ
      Я єсть народ, якого Правди сила
      ніким звойована ще не була.
      Яка біда мене, яка чума косила! —
      а сила знову розцвіла.

      Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
      Щоб жить — я всі кайдани розірву.
      Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
      бо я живу.

      Тевтоніє! Мене ти пожирала,
      як вішала моїх дочок, синів
      і як залізо, хліб та вугіль крала…
      О, як твій дух осатанів!

      Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —
      та, подавившись, падаєш в тріву…
      Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
      бо я живу.

      Я єсть народ, якого Правди сила
      ніким звойована ще не була.
      Яка біда мене, яка чума косила! —
      а сила знову розцвіла.

      Сини мої, червоні українці,
      я буду вас за подвиг прославлять,—
      ідіть батькам на допомогу й жінці,
      дітей спішіте визволять!

      Па українських нивах, на російських,
      па білоруських — я прошу, молю! —
      вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
      вбивайте без жалю!

      Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
      гляджу їх, мов пшеницю ярову.
      Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
      бо я живу.

      Із ран — нове життя заколоситься,
      що з нього світ весь буде подивлять,
      яка земля! яко зерно! росиця! —
      Ну як же не сіять?

      І я сіяю, крильми розгортаюсь,
      своїх орлів скликаю, кличу, зву…
      Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
      бо я живу.

      Ще буде: неба чистої блакиті,
      добробут в нас підніметься, як ртуть,
      заблискотять косарки в житі,
      заводи загудуть…

      І я життям багатим розсвітаюсь,
      пущу над сонцем хмарку, як брову…
      Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
      бо я живу.

      Я єсть народ, якого Правди сила
      ніким звойована ще не була.
      Яка біда мене, яка чума косила! —
      а сила знову розцвіла.

      Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
      Тобі ж кладу я дошку гробову.
      Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
      бо я живу.

      1943 р. 16 вересня.
      Кремлівська лікарня. П.ТИЧИНА
      **********************************************
      Владимир Маяковский. Облако в штанах

      Тетраптих

      (Вступление)

      Вашу мысль,
      мечтающую на размягченном мозгу,
      как выжиревший лакей на засаленной кушетке,
      буду дразнить об окровавленный сердца лоскут:
      досыта изъиздеваюсь, нахальный и едкий.

      У меня в душе ни одного седого волоса,
      и старческой нежности нет в ней!
      Мир огромив мощью голоса,
      иду - красивый,
      двадцатидвухлетний.

      Нежные!
      Вы любовь на скрипки ложите.
      Любовь на литавры ложит грубый.
      А себя, как я, вывернуть не можете,
      чтобы были одни сплошные губы!

      Приходите учиться -
      из гостиной батистовая,
      чинная чиновница ангельской лиги.

      И которая губы спокойно перелистывает,
      как кухарка страницы поваренной книги.

      Хотите -
      буду от мяса бешеный
      - и, как небо, меняя тона -
      хотите -
      буду безукоризненно нежный,
      не мужчина, а - облако в штанах!

      Не верю, что есть цветочная Ницца!
      Мною опять славословятся
      мужчины, залежанные, как больница,
      и женщины, истрепанные, как пословица.

      1

      Вы думаете, это бредит малярия?

      Это было,
      было в Одессе.

      "Приду в четыре",- сказала Мария.
      Восемь.
      Девять.
      Десять.

      Вот и вечер
      в ночную жуть
      ушел от окон,
      хмурый,
      декабрый.

      В дряхлую спину хохочут и ржут
      канделябры.

      Меня сейчас узнать не могли бы:
      жилистая громадина
      стонет,
      корчится.
      Что может хотеться этакой глыбе?
      А глыбе многое хочется!

      Ведь для себя не важно
      и то, что бронзовый,
      и то, что сердце - холодной железкою.
      Ночью хочется звон свой

    Фотографии

    • Іван Мон фотография #1
    • Іван Мон фотография #2
    • Іван Мон фотография #3
    • Іван Мон фотография #4
    • Іван Мон фотография #5
    • Іван Мон фотография #6
    • Іван Мон фотография #7
    • Іван Мон фотография #8
    • Іван Мон фотография #9
    • Іван Мон фотография #10
    • Іван Мон фотография #11
    • Іван Мон фотография #12
    • Іван Мон фотография #13
    • Іван Мон фотография #14
    • Іван Мон фотография #15
    • Іван Мон фотография #16
    • Іван Мон фотография #17
    • Іван Мон фотография #18
    • Іван Мон фотография #19
    • Іван Мон фотография #20
    • Іван Мон фотография #21
    • Іван Мон фотография #22
    • Іван Мон фотография #23
    • Іван Мон фотография #24
    • Іван Мон фотография #25
    • Іван Мон фотография #26
    • Іван Мон фотография #27
    • Іван Мон фотография #28
    • Іван Мон фотография #29
    • Іван Мон фотография #30
    • Іван Мон фотография #31
    • Іван Мон фотография #32
    • Іван Мон фотография #33
    • Іван Мон фотография #34
    • Іван Мон фотография #35
    • Іван Мон фотография #36
    • Іван Мон фотография #37
    • Іван Мон фотография #38
    • Іван Мон фотография #39
    • Іван Мон фотография #40
    • Іван Мон фотография #41
    • Іван Мон фотография #42
    • Іван Мон фотография #43
    • Іван Мон фотография #44
    • Іван Мон фотография #45
    • Іван Мон фотография #46
    • Іван Мон фотография #47
    • Іван Мон фотография #48
    • Іван Мон фотография #49
    • Іван Мон фотография #50